 У радянський період Ужгород поступово перетворився на обласний центр з розвинутою промисловістю, транспортним сполученням, широкою мережею закладів торгівлі і громадського харчування, в освітній, науковий, культурний центр.
1946 р. Ужгород став центром Закарпатської області України. Першим головою Ужгородського міськвиконкому був обраний С. М. Стасєв.
1970 р. перепис фіксує в Ужгороді 64 578 чол., 772 індивідуальних авто. За переписом 1979 р. в Ужгороді було 90 995 чол. У 1982 р. в сім'ї будівельника Ю.Хавана народився 100-тисячний ужгородець. 1989 р. перепис реєструє 117 061 ужгородця.
У радянський період в Ужгороді інтенсивно здійснюється забудова нових районів - Шахта, проспект Свободи, Київська набережна, вулиць - М.Грушевського, Капушанська, Минайська, 8 Березня, Легоцького та ін. У 1981 р. до складу Ужгорода включено приміські села: Горяни, Дравці, Доманинці. У місті з'явилися деякі нові архітектурні споруди. Так, неподалік від Народної ради виділяється будова з бетону і скла (тепер корпус економічного факультету УжНУ), на пл.Поштовій будинок міської ради (архітектор А.Медвецький), неподалік, на вул. Собранецькій, у 1990-1991 рр. виросла модерна будова асоціації "Закарпатліс". По цій же вулиці біля аеропорту виріс новий житловий мікрорайон, окрасою якого став сучасний центр профспілок. На правому березі Ужа збудовано Палац дітей та юнацтва (Падіюн), стадіон "Авангард" (у 1930-ті рр. - стадіон "Спартак"). По вулиці Університетській виросли будови міської лікарні, університетського комплексу. На Кальварії з трьох напрямків велося житлове і адміністративно-туристичне будівництво (тут виділяються готель "Дружба" та турбаза "Світанок"). З нових архітектурних забудов на фоні Ужгорода найбільш помітними є готель "Закарпаття", Закарпатський обласний український музично-драматичний театр. Дещо відрізняється в цьому плані забудова чехословацьких будівельників, але не в архітектурних відмінностях, а в якості комунікацій і панельного будівництва. В цей час збудовано багато пам'ятників, серед яких - "Україна - визволителям" (скульптори І. та В.Зноби), О.Пушкіну (автори М.Попович та К.Лозовий) тощо.
При становленні міста як промислового центру Закарпаття було реконструйовано завод "Перемога", що випускав газові плити, став до ладу Радванський каменедробильний завод. У місті виросли механічний, авторемонтний, машинобудівний заводи, взуттєва та швейна фабрики. У 1970-1980-ті рр. в місті збудовано такі великі підприємства, як "Турбогаз", завод "Електродвигун", завод побутової хімії, поліграфічні виробництва: "Патент", "Закарпаття". У 1975 р. реконструйовано аеропорт, там збудовано сучасний аеровокзал. Через Ужгород у 1966 р. прокладено газопровід СРСР-ЧССР, а у 1984 р. - Уренгой - Помари - Ужгород. У місті було відкрито багато закладів торгівлі і громадського харчування (універмаг "Україна", фірмовий магазини "Меблі", магазини "Веселка", "Лелека", "Таллінн", кафе "Білочка", "Фантазія", бар "Над Ужем", а у 1986 р. відкрито одне з перших кооперативних кафе "Гарячі бутерброди" на вул. Корзо).
У місті було побудовано багато дошкільних закладів, загальноосвітніх середніх шкіл, професійно-технічних училищ, відкрито філармонію, 2 дитячі музичні школи, музичне, художнє, культосвітнє, медичне училища, комерційний технікум, технікум приладобудування тощо. Вищим навчальним закладом у місті з підготовки кадрів вищої кваліфікації став Ужгородський державний університет, утворений 18 жовтня 1945 р. (нині має статус національного). У стінах університету працювали такі відомі історики, як Л.Коваленко, В.Неточаєв, М.Лелекач, Ф.Потушняк, І.Шульга, Я.Штернберг, І.Гранчак. У галузі філології вуз прославили Й.Дзендзелівський, Ю.Сак, фізики -Д.Чепур, І.Запісочний, В.Лендєл, В.Сливка, О.Шпеник, Ю.Височанський, медицини - О.Фединець, О.Ганич. У 1966-1970 рр. в Ужгороді відкрито відділення трьох наукових інститутів: ядерної фізики, теоретичної фізики, соціально-економічних проблем зарубіжних країн.
Для задоволення культурних потреб ужгородців у місті діяла мережа клубних закладів, бібліотек, кінотеатрів, видавництв, 3 театри, художні, фольклорні колективи, ансамблі танцю, Закарпатський народний хор, музеї (Закарпатський краєзнавчий, Закарпатський художній ім. Й.Бокшая, Закарпатський музей народної архітектури та побуту, меморіальний музей художника Ф.Манайла) тощо. У 1969 р. розпочав роботу Ужгородський телецентр, а у 1974 р. збудовано дитячу школу мистецтв.
Місто стало спортивним центром. У 1983 р. здано в експлуатацію спорткомплекс "Юність". Футбольна команда "Спартак" у 1946 і 1950 рр. здобула титул чемпіона України. В Ужгороді виросли такі віртуози футболу, як Д.Товт, Г.Лавер, Й.Беца, Й.Сабо, В.Турянчик та багато інших.
Наприкінці радянської доби в місті накопичилося багато проблем, які довелося вирішувати вже у наш час: складнощі із водопостачанням, забезпеченням городян продуктами, проблеми безробіття, відпочинку. Але вирішувати їх довелося вже наступної доби.
|
